Кафедра історії філософії  має свою давню передісторію.

Філософський факультет на початку ХІХ ст. був одним із трьох  структурних підрозділів Львівського університету разом із богословським та юридичним факультетами. Передовсім його трактували як підготовчий відділ для навчання на інших факультетах. Філософський факультет у ХІХ ст. здійснював навчання за цілою низкою гуманітарних і природничих напрямів. Факультет швидко розвивався. Це було пов’язано зі стрімким розвитком науки та потребами громади. Так, у ХІХ ст. на факультеті у різний час функціонувало понад двадцять кафедр гуманітарного і природничого напряму. Зокрема кафедру філософії у різний час очолювали Фреха В. (1784), П. Лодій (1788), Фойгт В. (1765-1830), Нападієвич-Венуковський М. (1779-1845), Горак М. (1829), Стронський Францішек Діонісій Гаспар(1803-1865), Гануш Я. (1839), Липинський М. (1807-1874), Барах-Раппапорт Кароль Зігмунт (1834-1885), Черкавський Є. (1822-1896).

У жовтні 1939 – лютому 1940 рр. в університеті було створено низку нових кафедр, серед яких і кафедру історичного та діалектичного матеріалізму, яка фактично перебрала на себе обов’язки з викладу філософії в університеті. Із зимового семестру 1947 р. назва кафедри історичного та діалектичного матеріалізму перестає фігурувати в наказах ректора, натомість згадується уже як кафедра філософії.

Першим завідувачем кафедри у 1945–1963 рр. став Андрій Степанович Брагінець.

А. Брагінець народився 13 грудня 1903 р. в селі Малі Канівці Чорнобаївського району Полтавської області. Філософську освіту здобув у Харківському університеті, в якому у січні 1940 р. успішно захистив кандидатську дисертацію з філософії на тему «Философские и социологические взгляды П. Л. Лаврова», а за місяць до того отримав вчене звання доцента.

28 листопада 1939 р. А. Брагінця рішенням ЦК КП(б)У і Голови Всесоюзного комітету по справах вищої школи призначили деканом історичного факультету і керівником кафедри основ марксизму-ленінізму Львівського університету. До виконання своїх обов’язків А. Брагінець згідно із наказом ректора приступив 14 грудня 1939 р. З лютого 1940 р. і до початку німецько-радянської війни А. Брагінець очолював у Львівському університеті новоутворену кафедру діалектичного та історичного матеріалізму. В липні 1941 р. пішов на фронт, а з квітня 1946 р. повернувся у Львівський університет викладати філософію. Деякий час А. Брагінець був деканом історичного факультету (1948–49), проректором з навчальної (1949–52, 1960–63) і наукової роботи (1958–60).

А. Брагінець багато зробив для розвитку української мови і культури. Так, як завідувач кафедри, він запровадив викладання філософії в університеті українською мовою, а як проректор університету, доклав багато зусиль для того, щоб викладання в університеті велося українською мовою на всіх факультетах. Подібного роду патріотична позиція подобалась далеко не всім, тому невипадково у квітні 1952 р. А. Брагінця звільнили з посади проректора з навчальної роботи за те, що «допустив грубі помилки (затиск критики, неправильний підбір кадрів, видачу наказу, що допускав націоналістичні перекручення».

Ключове місце в філософських дослідженнях А. Брагінця займали питання з історії філософської та громадсько-політичної думки в Україні, зокрема, творчість І. Франка. У 1956 р. у Львові вийшли друком дві монографії А. Брагінця – «Філософські та суспільно-політичні погляди Івана Франка» та «Іван Франко – видатний просвітитель». У цих творах автор детально розглянув не лише філософські та суспільно-політичні погляди Каменяра, але й його ставлення до релігії, літератури, літературної критики, проаналізував естетичні погляди, психологічні основи художньої творчості тощо. Назагал, А. Брагінець розцінював особу Івана Франка як «мислителя з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи й суспільства в їх історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення якого він невтомно і з гарячою пристрастю трудився». Монографію «Філософські та суспільно-політичні погляди Івана Франка» А. Брагінця Вчена рада відділу суспільних наук АН УРСР схвалила як докторську дисертацію і присудила йому вчений ступінь доктора філософських наук.

У 1958 р. А. Брагінця обрали професором кафедри філософії Львівського університету. Завдяки його організаторським та науковим здібностям кафедра філософії в подальші роки перетворилася у висококваліфікований науково-педагогічний колектив про що свідчить, зокрема, і той факт, що на кафедрі видавали два наукові збірники – «Філософія» та «Питання філософії». Викладачі кафедри філософії завдяки зусиллям А. Брагінця стали відігравати важливу роль у навчально-методичній, науковій та ідейно-виховній роботі університету. Однак його передчасна смерть у Львові 27 квітня 1963 року завадила реалізації багатьох творчих і наукових задумів. Але справа його жила. Так, у 1967 р. у Львові вийшли друком «Нариси історії філософії (домарксівський період)» А. Брагінця, а його аспіранти продовжили розпочаті професором наукові дослідження.

Після смерті А. Брагінця у 1963 р. кафедру філософії очолив Борис Григорович Кубланов (1905–1984).

Б. Кубланов народився 28 лютого 1905 року в селі Розкішне Златопольського району Запорізької області. Філософську освіту здобув у Харківському університеті, де в 1936–1939 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі світової літератури. З 6 липня 1940 р. Б. Кубланов почав працювати на посаді викладача кафедри філософії у Львівському університеті, однак уже наступного року добровільно пішов на фронт. Повернувся до роботи в університеті лише у 1947 р. і активно приступив до виконання своїх обов’язків. Так, уже через рік Б. Кубланов успішно захистив дисертацію «Критика теорії драми Густава Фрейтага» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, у 1950 році отримав вчене звання доцента, у 1959 р. став доктором філософських наук, успішно захистивши дисертацію «Гносеологічна природа літератури і мистецтва», а у 1961 р. – отримав вчене звання професора філософії.

В центрі наукових інтересів Б. Кубланова була гносеологічна і естетична проблематика на межі філософії, літератури та мистецтва. З під його пера вийшли друком понад 45 наукових публікацій, серед яких монографії «Гносеологічна природа художньої літератури» (1954), «Гносеологічна природа літератури і мистецтва» (1957), «Мистецтво як форма пізнання дійсності» (1967) та статті «Эстетическое чувство и искусство» (1956), «Про працю Івана Франка «Із секретів поетичної творчості» (1957), «Про правильне висвітлення естетичних поглядів Івана Франка» (1958), «Кібернетика і мистецтво» (1966), «Методологічні питання дослідження свідомості» (1972), «Про свободу творчості» (1975) та ін.

Важливе місце в радянський період у наукових пошуках професорсько-викладацького складу Львівського університету займали дослідження в царині логіки. Згідно із наказом № 276 ректора з 1 вересня 1947 р. в університеті було організовано загальноуніверситетську кафедру логіки, а її завідувачем призначено доц. О. Ковальова (1908–1970). У липні 1949 р. кафедру логіки було об’єднано з кафедрою філософії. Крім О. Ковальова, проблемами логіки у Львівському університеті деякий час займалися Володимир Серафимович Вареник (нар. 1920), Дмитро Платонович Кирик (1929–2010), Степан Васильович Федчишин (1899–1971) та Всеволод Кирилович Астаф’єва (1900–1982).

У 1950-х рр. склад кафедри філософії поповнили Н. Козачишин (1928 р. н.), В. Коршунова (1922–1998), М. Гофман (1914–1979), Т. Старченко (1926–2006), А. Пашук (1927 р. н.).

У 1982 році кафедру філософії очолила Тамара Яремівна Старченко, родом із Луганщини.

У 1950 р. закінчила філософський факультет Київського університету за спеціальністю «викладач діалектичного і історичного матеріалізму», після чого розпочала свій трудовий шлях на кафедрі філософії у Львівському університеті. У травні 1962 р. Т. Старченко успішно захистила дисертацію «Форми якісних змін в розвитку виробничих відносин». У 1966 р. вона отримала вчене звання доцента, а у 1978 р. – очолила кафедру філософії, замінивши на цій посаді Б. Кубланова. В 1985 р. Т. Старченко захистила докторську дисертацію з філософії «Філософсько-методологічні основи комплексного підходу до формування нової людини», а через рік отримала вчене звання професора.

В сфері її наукових інтересів були в основному проблеми філософії науки, природознавства, методики викладання філософії. Серед основних публікацій Т. Старченко доцільно виділити 3 монографії, видані у Львові, – «Сучасне наукове пізнання і методологічні проблеми в біології» (1977), «Духовний світ нової людини. Методологічний аспект» (1983), «Національна самосвідомість студентської молоді. Соціологічний аналіз» (у співавт.; 1993), а також статті «Діалектика консерватизму і мінливості в розвитку органічного світу» (1966), «Методологічні основи проблеми взаємозв’язку структури і функції в біології» (1966), «Взаємозв’язок структурного та історичного підходів в біологічному дослідженні» (у співав.; 1973) тощо.

У 1960-х рр. кафедра філософії поповнилася молодими науковцями: Луїза Павлівна Мамай (1932 р. н.),  Василь Михайлович Стасишин (1937–1991), Неллі Василівна Карамишева (1939 р. н.), Едуард Павлович Семенюк (1935 р. н.).

З 70-80-х років на кафедрі працюють Василь Прокопович Лисий, Володимир Володимирович Кондзьолка, Анатолій Феодосійович Карась, Володимир Петрович Мельник та інші.

У 1988 р. Т. Старченко на посаді завідувача кафедри філософії змінив Андрій Іванович Пашук.

А. Пашук – родом із села Скорики Підволочиського району Тернопільської області. Він закінчив історичний факультет Львівського університету у 1950 р., після чого був слухачем однорічних курсів (відділ філософії) з підготовки викладачів суспільних наук у Київському університеті. З 1951 р. А. Пашук працював на посаді старшого викладача кафедри філософії Львівського університету. Разом із своїм науковим керівником А. Брагінцем А. Пашук досліджував історію української філософської та суспільно-політичної думки. У 1967 р. А. Пашук успішно захистив докторську дисертацію з філософії «С. А. Подолинський та ідеологічна боротьба на Україні в 70–80 рр. ХІХ ст.», а у 1971 р. – отримав вчене звання професора. Вивченню історії філософії України присвячені, зокрема, наступні монографії А. Пашука – «Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського» (1965), «Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму України» (1982), «Іван Вишенський – мислитель і борець» (1990).

З 1964 р. при кафедрі функціонувала лабораторія конкретно-соціологічних досліджень (завідувач – доцент Н. Черниш), працівники якої досліджували актуальні питання виховання студентської молоді, ефективність навчально-виховного процесу в університеті, управління соціальними процесами, розробку планів соціального розвитку виробничих колективів.

Кафедра історії філософії, утворена (1995) в результаті поділу кафедри філософії, увійшла до філософського факультету. Завідувач кафедри історії філософії доктор філософських наук, професор Андрій Пашук.

У 1995 році на кафедрі працювало 9 викладачів: 1 проф., 5 доц. і 3 асист. Вчені ступені: д-р філос. наук – 1 викладач, канд. філос. наук – 5 викладачів, канд. техніч. наук – 1 викладач (д-р філософ. наук, проф. А.Пашук, канд. філос. наук, доц. В. Кондзьолка, канд. філософ. наук, доц. І. Захара, канд. філософ. наук, доц. Н. Карамишева, канд. філософ. наук, доцент А. Дахній, канд. техніч. наук, доцент І. Дуцяк, канд. філософ. наук, асистент У. Хамар, асист. С. Бовтач, асист. В. Терещенко).

Сучасний стан кафедри історії філософії (станом на 2015 рік):

Працює 10 викладачів: 2 проф., 3 доц. і 5 асист. Вчені ступені: д-р філос. наук – 1 викладач, канд. філос. наук – 7 викладачів. Д-р філософ. наук, проф. А. Пашук, канд. філософ. наук, проф. І. Захара, канд. філософ. наук, доц. Н. Карамишева, канд. філософ. наук, доц. А. Дахній, канд. філософ. наук, доц. У.Хамар,  канд. філос. наук, асист. Р. Вербова, канд. філос. наук, асист. У. Лущ, канд. філос. наук, асист. А. Синиця, асист. С. Бовтач, асист. В. Терещенко.

За час існування кафедра підготувала понад 30 курсів та спецкурсів, зокрема нормативні курси: Історія античної філософії, історія філософії Середніх віків, історія філософії Нового часу (ХVІІ – початок ХІХ ст.), історія зарубіжної філософії Новітнього часу (ХІХ–ХХ ст.), історія української філософії, історія науки і техніки, філософська антропологія, історія філософії (для нефілософських факультетів), логіка (різні логічні вчення: класична і некласична логіка), історія мистецтва.

На кафедрі історії філософії досліджувалися такі наукові теми:

Історія філософської думки в Україні: традиції та перспективи розвитку (1999-2006 рр.); Концептуальні засади філософської думки в Україні (2007-2009 рр.); Основні проблеми становлення та розвитку української філософської думки (2010-2015 рр.).

Наукові публікації

Наукові видання кафедри історії філософії

Українська церква і незалежність України (А.Пашук, Львів, 2003)
Філософський світогляд Івана Франка (А.Пашук, Львів, 2007)
Нариси з історії філософії середніх віків (А.Пашук, Львів, 2007)
Нариси історії античної філософії (В. Кондзьолка. Львів, 1993)
Історія середньовічної філософії (В.Кондзьолка, Львів, 2000)
Лекції з історії філософії (І. Захара. Львів, 1997)
Академічна філософія України (І.Захара, Львів, 2000)
Логіка. Пізнання. Евристика (Н. Карамишева. Львів, 2002)
Логіка (Н. Карамишева. Львів, 1998)
Логіка теоретична і прикладна (Н. Карамишева. Львів, 2011)
Логіка і правознавство (Н. Карамишева. Львів, 2012)
Історія філософії (курс лекцій) (Хамар У.В., Львів,2008)
Світ філософії (практикум з історії філософії) (У.Хамар, В. Кондзьолка, Львів, 2008)

Викладачі кафедри є авторами чисельних монографій, статей, навчальних посібників, методичних рекомендацій. Основні наукові праці викладачів кафедри:

• проф. А. Пашук Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського (монографія, 1965), Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму України (монографія, 1982), Іван Вишенський – мислитель і борець (монографія, 1992), Церква і незалежність України (монографія, 1998), Філософський світогляд Івана Франка (монографія, 2007), Українська церква і незалежність України (монографія, 2007); статті про творчість і філософський шлях Г. Сковороди, І. Франка, Т. Шевченка.
• Доц. І. Захара Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже XVII–XVIII вв. (Стефан Яворський) (монографія, 1982), Академічна філософія України (ХVІІ – перша половина ХVІІІ ст.); Лекції з історії філософії (1997); доц. Н. Карамишева Логіка. Пізнання. Евристика (2002), Логіка (1998), Навчальний посібник з логіки (1999);
• проф. А. Пашук Нариси з історії філософії Середніх віків (2007);
• доц. Хамар У.В., проф. Кондзьолка В.В. Світ філософії: Практикум з історії філософії для студентів ВНЗ (2008);
• доц. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій (2008).

Навчально-методична робота

Кафедра забезпечує викладання курсів історія античної філософії, історія філософії середніх віків, історія філософії Нового часу (ХVІІ – поч. ХІХ ст.), історія зарубіжної філософії Новітнього часу (ХІХ–ХХ ст.), історія української філософії, історія науки і техніки, філософська антропологія, історія філософії, логіка, історія мистецтва.

Наукові зв’язки

Кафедра історії філософії співпрацює з такими науковими установами:

• Інститутом філософії НАН України;
• філософським факультетом Київського національного університету імені Т. Шевченка;
• Українським католицьким університетом;
• Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка;