Неформальні інститути в політиці

Тип: Нормативний

Кафедра: політології

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
73.5Залік

Лекції

СеместрК-сть годинЛекторГрупа(и)
726Осадчук І. Ю.ФФІ-41, ФФІ-42

Практичні

СеместрК-сть годинГрупаВикладач(і)
726ФФІ-41Осадчук І. Ю.
ФФІ-42Осадчук І. Ю.

Опис курсу

Навчальна дисципліна «Неформальні інститути в політиці» – нормативна навчальна дисципліна циклу професійної та практичної підготовки, що вивчається студентами четвертого курсу спеціальності 052 «Політологія» філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Навчальна дисципліна «Неформальні інститути в політиці» присвячена аналізу особливостей формування й функціонування неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки. Методологічно дисципліна сягає постбіхевіоралізму й неоінституціоналізму. В науковому та навчальному контексті курс постає механізмом диверсифікації та поглиблення (звуження) сфери наукового політологічного аналізу.

Курс розділено на два змістові модулі. В першому модулі – вивчення ознак і причин виникнення неформальних інститутів у політичній сфері, закономірностей їх розвитку; особливостей і типів неформальних інститутів у країнах Західної та Центральної Європи. У другому змістовому модулі – вивчення особливостей і типів неформальних інститутів у країнах Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки.

Метою вивчення нормативної дисципліни «Неформальні інститути в політиці» є визначення сутності неформальних інститутів, особливостей формування й функціонування неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки.

Завдання курсу:

  • розкрити ознаки і причини виникнення неформальних інститутів у політичній сфері, закономірності їх розвитку;
  • виділити типи неформальних інститутів;
  • виокремити тенденції, які властиві сучасним типам неформальних інститутів у політиці;
  • прищепити у студентів навики самостійного аналізу особливостей і типів неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки.

В результаті вивчення навчальної дисципліни «Неформальні інститути в політиці» студент буде:

знати:

  • теоретико-методологічні підходи до визначення неформальних інститутів у політичній сфері;
  • понятійно-категоріальний апарат для дослідження політичних інститутів як складових політичних систем країн Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в України), Центральної Азії та Латинської Америки;
  • еволюцію неформальних інститутів як складових політичних систем країн Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в України), Центральної Азії та Латинської Америки;
  • сутність інструментів  аналізу політичних  інститутів,  які   властиві   політичним системам країн Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в України), Центральної Азії та Латинської Америки;
  • особливості, типи і форми прояву неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки;

вміти:

  • користуватися знанням підходів до визначення неформальних інститутів у політиці;
  • розуміти специфіку розвитку неформальних інститутів у політичній сфері;
  • користуватись методами якісного й кількісного аналізу неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки;
  • визначати рівень впливу неформальних інститутів на системи правління і політичні режими у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки;
  • доказово і комплексно підходити до розуміння сучасного політичного процесу на основі якісного й кількісного аналізу неформальних інститутів у країнах Західної, Центральної, Східної Європи (зокрема, в Україні), Центральної Азії та Латинської Америки.

Рекомендована література

Основна література:

  1. Кушнарьов І. Політична корупція: порівняльно-політологічна концептуалізація: монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Видавництво «Юридична думка», 2018. 408 с.
  2. Попазогло В. Деструктивні неформальні політичні інститути: форми прояву та механізми протидії. Політичне життя. 2018. № 1. С. 85–90.
  3. Chagas-Bastos F. Political Realignment in Brazil: Jair Bolsonaro and the Right Turn. Revista de Estudios Sociales. 2019. No. 69. P. 92100.
  4. Cooper A., Parlar Dal E., Cannon B. The cascading dynamics of informal institutions: organizational processes and governance implications. International Politics. 2022. DOI: 10.1057/s41311-022-00399-4.
  5. Figueroa V. Political Corruption Cycles: High-Frequency Evidence from Argentina’s Notebooks Scandal. Comparative Political Studies. 2021. Vol. 54. No. 3–4. P. 482–517.
  6. Gatto M., Wylie K. Informal institutions and gendered candidate selection in Brazilian parties. Party Politics. 2022. Vol. 28. No. 4. P. 727–738.
  7. Helmke G., Levitsky Informal Institutions and Comparative Politics: A Research Agenda. Perspectives on Politics. 2004. Vol. 2. No. 4. Р. 725–740.
  8. Kaufmann W., Hooghiemstra R., Feeney M. Formal institutions, informal institutions, and red tape: A comparative study. Public Administration. Vol. 96. No. 2. P. 386–403.
  9. Mungiu-Pippidi A., Heywood P. A Research Agenda for Studies of Corruption. Northampton: Edward Elgar Publishing, 2020. 232 p.
  10. Pereyra S. Corruption Scandals and Anti-Corruption Policies in Argentina. Journal of Politics in Latin America. 2019. Vol. 11. No. 3. P. 348–361.

Додаткова література:

  1. Кармазіна М. Кланова конкуренція у «післяпомаранчевий» період. Політичний менеджмент. 2008. № 4. С. 33–48.
  2. Крисенко О. Вплив неформальних інститутів на український політичний процес. Стратегічні пріоритети. 2012. № 4 (25). С. 58–62.
  3. Кушнарьов І. Інструменти боротьби з політичною корупцією у країнах Центральної та Східної Європи: оцінка ефективності на прикладі Румунії та Болгарії. Politicus. 2017. № 4. С. 58‒61.
  4. Кушнарьов І. Політична корупція в умовах неоавторитаризму держав Центральної Азії (приклад Казахстану, Киргизстану та Таджикистану). Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. 2017. № 2. С. 4–16.
  5. ОсадчукІ. Особливості політичних кланів у контексті функціонування атипової напівпрезидентської системи правління в Киргизстані (1993–2010). Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2018. Вип. 21. С. 132–138.
  6. Попазогло В. Південний Кавказ як регіон неформальної інституціалізації політики. Evropský politický a právní diskurz. 2018. Sv. 5. Vyd. 1. S. 49–54.
  7. Попазогло В. Роль неформальних деструктивних політичних інститутів у Білорусі та Росії: пошук спільностей і відмінностей. Вісник Маріупольського державного університету. Серія. Історія. Політологія. 2017. № 19. С. 281–290.
  8. Фісун О. Неформальні інститути та неопатримоніальна демократія в Україні. Агора. 2016. № 17. С. 9–13.
  9. Canache D., Allison M. Perceptions of Political Corruption in Latin American Democracies. Latin American Politics and Society. 2005. Vol. 47. No. 3. Р. 91–111.
  10. Collins K. Clan Politics and Regime Transition in Central Asia. New York; Cambridge: Cambridge University Press, 2006. 376 p.
  11. Fogel B. Brazil: Corruption as a Mode of Rule. NACLA: Report on the Americas. 2019. Vol. 51. No. 2. P. 153–158.
  12. Hale H. Formal Constitutions in Informal Politics: Institutions and Democratization in Post-Soviet Eurasia. World Politics. 2011. 63, No. 4. P. 581–617.
  13. Isaacs R. Informal politics and the uncertain context of transition: revisiting early stage non-democratic development in Kazakhstan. Democratization. 2010. Vol. 17. No. 1. P. 1–25.
  14. Paoli L. Mafia and Organised Crime in Italy: The Unacknowledged Successes of Law Enforcement. West European Politics. 2007. Vol. 30. No. 4. P. 854–880.
  15. Sáenz-Castro J., García-González J. The relationship between corruption and inequality in Colombia: empirical evidence using panel data for the period 2008–2017. Iberoamerican Journal of Development Studies. 2019. Vol. 8. No. 2. P. 28–43.
  16. Schorr B. Inequality, power and policy change: How Chile moved towards greater political transparency. UNRISD Occasional Paper Overcoming Inequalities in a Fractured World: Between Elite Power and Social Mobilization. 2020. No. 7. 18 p.
  17. Silva P. A Poor  but Honest Country: Corruption and Probity in Chile. Journal of Developing Societies. 2016. Vol. 32. No. 2. P. 178–203.
  18. Školník M. The Effects of Corruption on Various Forms of Political Participation in Colombia. Latin American Policy. 2020. Vol. 11. No. 1. P. 88–102.
  19. Soto Zazueta I., Cortez W. The Impact of Political Alternation on Corruption in Mexico. Revista de Ciencia Política. 2015. Vol. 35. No. 2. P. 371–392.
  20. Thomson C., Blagden D. A Very British National Security State: Formal and informal institutions in the design of UK security policy. The British Journal of Politics and International Relations. 2018. Vol. 20. No. 3. P. 573–593.

Інтернет-джерела:

  1. Bertelsmann Transformation Index (BTI). URL: https://bti-project.org/.
  2. Corruption Perceptions URL: http://www.transparency.org/research/cpi/overview.
  3. Freedom in the URL: https:// freedomhouse.org/report-types/freedom-world.
  4. Nations in Transit. URL: https:// freedomhouse.org/report-types/nations-transit.

Матеріали

Силабус_Неформальні інститути в політиці_2023-2024 н.р.

Робоча програма_Неформальні інститути в політиці_2023-2024 н.р.

Методичні рекомендації_Неформальні інститути в політиці_2023-2024 н.р.

Навчальна програма

Завантажити навчальну програму

Силабус: Неформальні інститути в політиці_2022-2023 н.р.

Завантажити силабус

Силабус: Неформальні інститути в політиці_2023-2024 н.р.

Завантажити силабус