Опис курсу

Курс складається з двох частин: Частина 1. «Діалектика як теорія розвитку в класичній філософії» та Частина 2. «Некласичні теорії розвитку».

1. Діалектика є стихією мислення в його всезагальних і необхідних визначеннях. В такому плані діалектика покликана бути методом не тільки стосовно самої філософії, стосовно самої себе, а й спеціальних галузей: науки про природу, суспільство, духовне життя та людину. Діалектичний метод тлумачать як певну цілісність, яка містить у собі (знімає) спеціальні наукові методи (в ролі певних логічних категорій), але не зводиться ні до кожного з них зокрема, ні до їхньої суми. В такому випадку діалектика не лише спроможна виступати як всезагальний метод пізнання, а й слугує методом, що стримує від однобічності, а отже, й абсолютизації в процесі застосування окремих методів наукового пізнання. Визначено проблемність у стосунку герменевтичного, феноменологічного, аналітичного і діалектичного методів з огляду ідеї обґрунтування всезагальності й необхідності саме останнього.

2. Друга частина в більшій мірі орієнтована онтологічно, вона присвячена некласичній парадигмі розвитку Всесвіту, яка сформувалася на рубежі ХІХ – ХХ ст., коли відбулися радикальні зміни в природничих науках – фізиці, хімії, біології, а також у математиці: тривимірний простір і одновимірний час, завдяки А. Айнштайну, перетворилися на відносні прояви чотиривимірного просторово-часового континууму, виявилося, що час тече по-різному для тих, хто рухається з різною швидкістю, поблизу важких тіл час сповільнюється, а при певних обставинах він може й зовсім зупинитися, закони евклідової геометрії більше не є обов’язковими для будови світу в масштабах Всесвіту, принцип невизначеності Гайзенберга докорінно підривав і витісняв старий лапласівський детермінізм, утратили наукове значення уявлення про атоми як тверді та неподільні «цеглини» матерії. Це призвело до кризи класичної картини еволюції Універсуму. У зв’язку з цим розглянуто трансформацію еволюційних ідей у класичній, некласичній, постнекласичній науці. Зокрема виділено теорію відносності як тригер трансформації поглядів на еволюцію Всесвіту, синергетичну методологію постнекласичного мислення, теорію самоорганізації як сутнісний зміст некласичних концепцій еволюції. Як інноваційні методологічні засади постнекласичної концепції розвитку розглядаються  принципи людиновимірності та холізму.