26 березня 2026 року в межах курсу проф. Андрія Синиці “Вступ до філософії штучного інтелекту” для студентів-філософів другого курсу відбулася гостьова лекція-дискусія представників філософського видавництва “Синтеза”, його співзасновників магістра філософії Анни-Марії Котлярової та кандидата філософських наук Івана Іващенка. Захід мав подвійну мету: з одного боку, ознайомити здобувачів вищої освіти з перспективами пошуку себе в професії філософа в часи засилля новітніх цифрових технологій, з іншого – поміркувати щодо того як можлива діяльність перекладача за умов якісного прогресу нейронного машинного перекладу, віднедавна доповненого революційними інноваціями генеративного штучного інтелекту, що через чат-боти великих мовних моделей доносить думку до користувачів, як видається, з ґрунтовним розумінням справи. Спершу Анна-Марія Котлярова коротко представила основні здобутки видавництва “Синтеза”, його мету й завдання, наголосивши насамперед на важливості професійного підходу до справи, визначеного найвищими стандартами видання філософських перекладів: не лише фаховістю перекладача, а й клопіткою працею наукового редактора й команди видавництва, яке б у підсумку могло запропонувати читачу текст, вільний від двозначностей, де вони зайві, й відкритий до інтерпретації, якщо такою була задумка самого автора. Однак не слід вважати, що робота перекладачем, науковим редактором чи й загалом автором філософських творів – це єдине поприще, на якому можуть реалізувати себе професійні філософи. Їхній багаж знань сьогодні стає у нагоді в провідних технологічних компаніях, які навчають мовні моделі основ етичної поведінки й долання різних моральних дилем, що неминуче виникають в певних ситуаціях вибору і прийняття рішень не лише людьми, а й носіями штучного інтелекту.

Звісно, як зауважив проф. А. Синиця, за таких умов постає питання щодо подальшої затребуваності філософів, коли їхній досвід засвоять системи штучного інтелекту й почнуть мислити самостійно та діяти цілком етично, як люди. Такі перестороги ставлять перед собою представники фактично усіх професій, зокрема й перекладачі.

І справді, сьогодні технології на кшталт віртуальних помічників з генеративним штучним інтелектом у своїх відповідях на користувацькі запити стали майже незамінним порадником будь-кого, хто прагне знань, й усе частіше від авторитетних розробників програмного забезпечення лунають скептичні думки щодо затребуваності багатьох теперішніх професій уже в осяжному майбутньому, й це не кажучи про можливість появи суперінтелекту чи настання технологічної сингулярності (перекладачі й загалом фахівці у царині гуманітаристики тут не виняток), то, як зауважив Іван Іващенко, який долучився до розмови, новітні технології є насамперед допоміжним інструментом перекладача, але саме людина несе відповідальність за кінцевий результат перекладу, що не можливо без ґрунтовного знання мови й предмету дослідження. Можна зробити висновок, що як і в кожній справі професіоналізм є результатом наполегливої праці над собою й сучасні технології можуть спростити рутину, але не замінити особу філософа, оригінальність його думки, жагу до пізнання світу і прагнення зрозуміти природу людського буття. Справжній філософ, античний чи сучасний, не гадає і не загадує наперед, він обирає шлях пошуку істини, краси і добра – тобто те, що найбільш відповідає людській сутності.

Порушені на цьому заході питання викликали зацікавлення аудиторії й надихнули до подальшого обговорення.