21 листопада відбулася відкрита лекція-обговорення «Філософи на війні: у пошуках справедливості» проф. Андрія Синиці
На пошанування подвигу учасників Революції Гідності і відзначення Всесвітнього дня філософії 21 листопада о 15.30 в 301 аудиторії Головного корпусу відбулася відкрита лекція-обговорення «Філософи на війні: у пошуках справедливості», яку провів професор кафедри історії філософії Андрій Синиця. Лекція складалася з чотирьох питань: 1. Рефлексії крізь віки: що є справедлива війна? 2. Філософи на війні: від Сократа до Вітґенштайна. 3. Як сучасні філософи (не) розуміють війну. 4. Війна і філософи Львівського університету.
У першому питанні доповідач проаналізував зміну уявлень про поняття справедливої війни в історії філософії, зокрема, розглянув, як його трактували Аристотель у «Політиці», Святий Августин у «Про місто Боже», Тома Аквінський у «Summa Theologiae», Мак’явеллі у «Державці», Кант у «До вічного миру» тощо. Було зазначено, що античні уявлення про рівність і справедливість суттєво відрізнялися від більш пізніх й без знання історичних реалій і контексту важко не втратити визначеності у потрактуваннях суті поняття справедливості.
У другому питанні лекції проф А. Синиця охарактеризував те, як безпосередній досвід переживання війни вплинув на долю і філософський світогляд багатьох мислителів, а саме: Сократа, який брав участь у Пелопонеській війні, Марка Аврелія як учасника Маркоманських воєн, Рене Декарта під час Тридцятирічної війни тощо. Окремо у лекції було детально проаналізовано вплив подій Першої світової війни на зміст «Tractatus Logico-Philosophicus» Людвіґа Вітґенштайна. Присутні на лекції довідалися те, як змінився зміст «Трактату» під впливом воєнних баталій на Східному фронті, у яких брав участь Вітґенштайн. Це сталося після того як він із місця дислокації його підрозділу під Сокалем, де й була написана перша версія цієї праці, перебрався на саму лінію фронту на Прикарпатті й взяв участь у боях за село Вікно (Чернівецької області) 4–6 червня 1916 року, і за Коломию 24 червня 1916 року. Одразу по тому Вітґенштайн доповнив свої рефлексії про логічні і онтологічні питання, метафізичними й екзистенційними міркуваннями. Це чітко проглядається у його «Щоденниках». Згодом окремі з цих записів стали частиною «Трактату».
У третьому питанні доповідач звернув увагу на те, що чимало філософів у ХХ – на початку ХХІ століття розуміли справедливість і війну в контексті власних ідеологічних уподобань. З часом відповідні ідеології були визнані громадськістю як злочинні, однак чимало осіб не поспішали їх публічно засуджувати й продовжували висловлювати думки, позбавлені критичної оцінки й неупередженості. Наприклад, Мартін Гайдеґґер у «Чорних зошитах» і не лише в них, ліві інтелектуали, як-от Сартр, своїми висловлюваннями і діями йшли в розріз із позаідеологічними уявленнями про справедливість, гідність чи рівність. Аналогічна упередженість властива й окремим визнаним філософам сьогодення, які в російсько-українській війні не поспішають засуджувати злочинні дії російського агресора, шукають їм пояснень, що нагадують недолугі виправдання, поширюють злочинні наративи і близько не прагнуть до відновлення справедливості згідно з нормами міжнародного права. Серед них Ноам Чомські, Юрґен Габермас, Джорджо Аґамбен.
У четвертому питанні проф. А. Синиця детально ознайомив присутніх із тим, як осмислювали війну українські філософи, які навчалися у Львівському університеті. Насамперед він проаналізував міркування Івана Франка і Степана Балея, роздуми яких і досі не втратили актуальності. Перший із них присвятив дослідженню причин військових конфліктів дослідження «Війни і військо в наших часах» (1882), звернувши увагу здавалося б на парадоксальну річ: зростання рівня освіченості народів ніяк не є запобіжником від війни. А отже, поняття освіченості не можна ототожнювати з поняттям моральності.
Зі свого боку, Степан Балей у часі Першої світової війни, якій станом на 1916 рік здавалося, що не буде кінця, написав невелику статтю «Змисл війни» для газети «Діло». У ній він намагався сформулювати підхід до тлумачення воєнних подій, який би зокрема давав змогу українському народу згуртуватися.
Крім того, проф. А. Синиця зосередив увагу присутніх на тому, як події Першої і Другої світової війни вплинули на долі викладачів кафедри філософії в 40 – 80-ті роки ХХ ст. Колишніми фронтовиками була більшість із них, зокрема Андрій Брагінець, Борис Кубланов, Олександр Ковальов, Володимир Вареник, Степан Федчишин (у складі січових стрільців), Веніамін Сахаров, Мирослав Олексюк.
Водночас проф. А. Синиця зосередив увагу слухачів на внеску випускників філософського факультету у Революцію гідності й у подальшу рішучу відсіч російському агресору. З-поміж них політолог, громадський діяч, учасник Євромайдану Сергій Кемський, культуролог, журналіст, філософ Євген Гулевич, філософ і поет Олег Клюфас, філософ Назар Островський. Вони стали на захист свободи і справедливості, тих вищих духовних цінностей, які шукають філософи…
На завершення лекції проф. А. Синиця поставив низку запитань щодо місця філософів у війні, напряму й тематики їхніх наукових досліджень, межі між професіоналізацією і популяризацією філософських ідей за умов війни, (не)можливості відмежування ідей філософів від їхніх слів і дій, питання про те, яку філософію і як, кому й коли розвивати і як віднаходити шлях до справедливості.
(Як результат досліджень на основі Teodota and Ivan Klym Grants in Ukrainian Studies, CIUS)