Епістемологія (соціологи)
Тип: Нормативний
Кафедра: філософії
Навчальний план
Семестр | Кредити | Звітність |
6 | 3 | Іспит |
Лекції
Семестр | К-сть годин | Лектор | Група(и) |
6 | 26 | доцент Добропас І. О. |
Практичні
Семестр | К-сть годин | Група | Викладач(і) |
6 | 26 |
Опис курсу
Метою вивчення курсу “Епістемологія” є осмислення основних закономірностей розвитку пізнавального процесу, механізмів та чинників,що зумовлюють процес вироблення знання.
Завдання вивчення курсу “Епістемологія” полягає у розгляді та аналізі основних етапів становлення теорії пізнання в історичних та культурних контекстах, в дослідженні поліструктурності та поліфункціональності знання. Особлива увага у курсі надається дослідженню механізмів продукування та функціонування наукового знання.
В результаті вивчення даного курсу студент повинен:
знати: – основні етапи розвитку гносеології,
- основні гносеологічні парадигми та їх представників;
- основну проблематику сучасної гносеології та епістемології;
- орієнтуватися в шляхах вирішення цих проблем..
вміти: – розрізняти особливості гносеологічних концепцій,
- аналізувати основні підходи до вирішення фундаментальних
гносеологічних проблем
- критично аналізувати першоджерела
- висловлювати власну позицію з приводу розглянутих в курсі проблем.
Рекомендована література
1. Степин В. С. Теоретическое знание. Минск 2000. Гл. Основания науки
2. Степин В. С. Становление научной теорий. Минск, 1976;
3. Структура и развитие науки. Из бостонских исследований по философии науки. М., 1978
4. Лекторский В.А. Эпистемология классическая и неклассическая. – М., 2001. С.155 –184
5. Лекторский В.А.Субъект, объект, познание. М., 1980. С.3-13
6. Автономова Н.С.Рассудок, разум, рациональность М. 1988с. 11-64
7. Касавин И.Т. Миграция. Креативность. Текст. Проблемы неклассической теории розд 7. М 2001
8. Кун Т. Структура научных революций. М., 1976; Гл.10
9. Тулмин С. Концептуальные революции в науке
10. Фейерабенд П. Ответ на критику // Структура и развитие науки. М., 1978. С.419 – 455.
11. Декарт Р. Правила для руководства ума. Соч. В 2-х тт. Т.1.С. 78-91, 326